Електронні освітні ігрові ресурси в освітньому процесі початкової школи - Наталія Ларіонова 2020

1.1. Електронні освітні ресурси як засіб інформатизації освіти
Розділ 1. Теоретичні основи використання електронних освітніх ігрових ресурсів у початковій школі

Інститут освіти нашої держави, складником якого відповідно до Закону України «Про освіту» (ст. 10, п. 1) є повна загальна середня освіта [5], а першим її рівнем у Національній рамці кваліфікацій — початкова освіта [7], підпорядковується такій закономірності розвитку будь-якого соціального інституту, як відповідність соціокультурним умовам свого функціонування [68, с. 43-44].

Сучасне суспільство ідентифікується як постіндустріальне або інформаційне.

Як зазначає Т. А. Жижко, ми живемо в епоху інформаційної революції, коли знання, інформація, інтелект не лише актуалізують свій статус у системі суспільної життєдіяльності, але й постають у ролі його головної рушійної сили [44, с. 3].

В. М. Горовий підкреслює, що саме інформаційний ресурс у період динамічних глобальних перетворень стає найважливішим для людства та є його основним аргументом перед викликами сучасності, перспективним фактором подальшого суспільного розвитку [34, с. 2-3].

Основними ознаками інформаційного суспільства науковці вважають:

1) перетворення інформації на найважливіший економічний ресурс, що має глобальний характер і забезпечує підвищення ефективності, зростання конкурентоспроможності та інноваційний розвиток суб’єктів господарювання;

2) щораз більший вплив інформації на всі сфери людської життєдіяльності, перетворення її на предмет загальнодоступного споживання населення;

3) інтенсивне формування інформаційного сектора економіки, який займає домінантні позиції в новому суспільстві;

4) перетворення інформаційної сфери на фундамент, основу всіх видів економічної діяльності [88, с. 6; 89, с. 9].

Отже, інститут освіти, який перетворився сьогодні у визначальну, стратегічну основу розвитку як усіх інших соціальних інститутів, так і суспільства загалом, повинен адекватно відповісти на цей виклик часу.

Водночас інформатизація освіти повинна випереджати інформатизацію інших напрямів суспільної діяльності, оскільки саме тут формуються соціальні, психологічні, загальнокультурні та професійні підвалини для інформатизації суспільства.

Поняття «інформатизація» визначається в Концепції Національної програми інформатизації як сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів, технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки [2].

Сьогодні нормативно-правову основу забезпечення розвитку інформатизації українського суспільства становлять Закони України:

♦ «Про Концепцію Національної програми інформатизації» (№ 75/98-ВР від 04.02.1998) [2];

♦ «Про Національну програму інформатизації» (№ 74/98-ВР від 04.02.1998) [3];

♦ «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 20072015 роки» (№ 537-V від 09.01.2007) (залишається чинним — курсив наш) [4] та інші нормативно-правові акти.

Основною ознакою інформаційного суспільства визначено можливість для кожного створювати й накопичувати інформацію та знання, мати доступ до неї, користуватись, обмінюватись нею з метою сприяння суспільному й економічному розвитку суспільства та поліпшення умов життя [2].

Значення інформації розглядається сьогодні у двох аспектах:

1) на індивідуальному рівні — як ефективний механізм адаптації людини до швидких суспільних змін;

2) на соцієтальному рівні — як ефективний засіб суспільного прогресу й вирішення глобальних проблем, з якими сьогодні стикається людство.

Отже, інформатизація освіти є історично зумовленою тенденцією, змістом якої є впровадження в освітній процес різного роду інформаційних засобів, що працюють на основі мікропроцесорів, а також електронної продукції та нових педагогічних технологій, що ґрунтуються на використанні інформаційно-комунікаційних технологій (далі — ІКТ) для навчання.

Інформатизація освіти згідно з Концепцією національної програми інформатизації спрямовується на:

♦ формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, удосконалення форм і змісту освітнього процесу,

♦ упровадження комп’ютерних методів навчання та тестування, що дасть змогу вирішувати проблеми освіти на вищому рівні з урахуванням світових вимог.

Серед них — розвиток особистості, індивідуалізація навчання, організація систематичного контролю знань, можливість ураховувати психофізіологічні особливості кожної дитини тощо.

Результатами інформатизації освіти мають бути:

- розвиток інформаційної культури людини (комп’ютерної освіченості);

- розвиток змісту, методів і засобів навчання до рівня світових стандартів;

- скорочення терміну й підвищення якості навчання і тренування на всіх рівнях підготовки кадрів;

- інтеграція навчальної, дослідницької та виробничої діяльності;

- удосконалення управління освітою;

- кадрове забезпечення всіх напрямів інформатизації України шляхом спеціалізації та інтенсифікації підготовки відповідних фахівців [2].

Л. Л. Макаренко та М. Я. Маргітич запропонували такі напрями вирішення завдань інформатизації освіти:

♦ Перший напрям визначається тенденцією розширення сфери використання всіх інформаційних технологій, застосування яких стає нормою у всіх сферах людської діяльності, що зумовлює становлення навчальних дисциплін, які забезпечують підготовку здобувачів освіти в галузі інформатики й інформаційних технологій — формування в них цілісної інформаційної культури.

♦ Другий напрям пов’язаний з філософським переосмисленням ролі інформації в розвитку природи та суспільства, зростанням розуміння загально-наукового значення системно-інформаційного, еволюційно-синергетичного підходів як фундаментальних методів наукового пізнання. Інформатика перетворюється із суто технічної дисципліни про методи й засоби обробки інформації за допомогою комп’ютера на фундаментальну науку про інформацію та інформаційні процеси не тільки в технічних системах, але й у природі, суспільстві, що припускає гуманітарний, світоглядний погляд на інформатику, визначення її як метапредмета в змісті освіти.

♦ Третій напрям зумовлений інтеграцією інформаційних технологій у навчання як нового інструменту інформаційно-педагогічної діяльності, що забезпечує можливості реалізації міждисциплінарного підходу в освіті, зближення природничо-наукового й гуманітарного знання, фундаменталізації освіти та відновлення її цілісності.

♦ Четвертий напрям пов’язаний з глибоким впливом на мету й зміст освіти процесів інформатизації суспільства, що призводять до дедалі більшої зміни способу життя людини, — необхідно виробити якісно нову модель підготовки членів інформаційного суспільства, для яких здатність до людських комунікацій, активне оволодіння науковою картиною світу, швидка й гнучка зміна своїх функцій у праці, толерантність, відповідальна цивільна позиція і розвинена планетарна свідомість стануть життєвими домінантами [69, с. 119-120; 70, с. 83-84].

Сучасні дослідники вважають, що активна роль інформаційних технологій в освіті зумовлена тим, що порівняно з традиційними навчально-методичними засобами комп’ютерно орієнтовані засоби навчання забезпечують нові можливості — сприяють індивідуалізації, диференціації, інтенсифікації освіти і, як наслідок, її оптимізації та вдосконаленню [33], а також дають змогу реалізувати сучасні педагогічні технології навчання на більш високому рівні, стимулюють розвиток дидактики й методики [23].

На думку міжнародних експертів, упровадження ІКТ в освіту значною мірою зумовило суттєві зміни в освітньому процесі [82, с. 25], які відображені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Зміни в системі освіти, зумовлені впровадженням ІКТ

Зазначені вище взаємопов’язані тенденції — інформатизація суспільства та інформатизація освіти — зумовили створення і використання електронних освітніх ресурсів (далі — ЕОР).

Поняття ЕОР використовується сьогодні як у правовому полі, так і в науковому обігу.

Відповідно до Положення про електронні освітні ресурси, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 01 жовтня 2012 р. за № 1060, ЕОР — це засоби навчання на цифрових носіях будь-якого типу або розміщені в інформаційно-телекомунікаційних системах, які відтворюються за допомогою електронних технічних засобів і застосовуються в освітньому процесі [10].

У науковій літературі ЕОР визначаються як:

- предметно-інформаційні ресурси освітнього призначення, вид засобів навчання, що існують у формі електронних моделей і подаються в педагогічних системах на носіях електронних даних [17, с. 417];

- вид засобів освітньої діяльності, що існують в електронній формі, є сукупністю електронних інформаційних об’єктів (документів, документованих відомостей та інструкцій, інформаційних матеріалів, процесуальних моделей тощо), що розташовуються і подаються в освітніх системах на запам’ятовувальних пристроях електронних даних [18, с. 9];

- сукупність електронних інформаційних об’єктів (документів, документованих відомостей та інструкцій, інформаційних матеріалів тощо), інформаційно-об’єктне наповнення електронних інформаційних систем (електронних бібліотек, архівів, банків даних, інформаційно-комунікаційних мереж тощо), призначених для інформаційного забезпечення функціонування і розвитку системи освіти [19, с. 3];

- навчальні, наукові, інформаційні, довідкові матеріали та засоби, розроблені в електронній формі й представлені на носіях будь-якого типу або розміщені в комп’ютерних мережах, які відтворюються за допомогою електронних цифрових технічних засобів і необхідні для ефективної організації освітнього процесу в частині, що стосується його наповнення якісними навчально-методичними матеріалами [104, с. 48].

Отже, визначення ЕОР як правового терміну й наукового поняття відображає насамперед технічні особливості цих ресурсів як електронних носіїв інформації. Це дає змогу розглядати ЕОР як основний компонент інформаційного освітнього середовища, що орієнтоване на реалізацію освітнього процесу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

Відповідь на запитання, яке місце цих ресурсів у системі освіти, і як саме вони можуть бути використані в освітньому процесі, необхідно шукати в класифікаціях ЕОР.

Основним критерієм класифікації ЕОР є функції, які ці ресурси можуть виконувати в освітньому процесі, тобто їхнє значення і місце в системі освіти.

Аналіз нормативно-правових і наукових джерел дає змогу виділити декілька класифікацій ЕОР за функціональною ознакою.

Відповідно до Положення про електронні освітні ресурси можна виокремити такі групи/класи ЕОР:

♦ електронні навчальні видання (електронна версія (копія, аналог) друкованого підручника, електронний підручник, електронний практикум, електронна хрестоматія, електронний курс лекцій, електронний навчальний посібник, електронні освітні ігрові ресурси тощо);

♦ електронні довідкові видання (електронний довідник, електронна енциклопедія, електронний словник тощо);

♦ електронні практичні видання (збірник віртуальних лабораторних робіт, електронні методичні рекомендації, електронний робочий зошит тощо) [10]. На думку В. В. Бикова та В. В. Лапінського ЕОР можна класифікувати як:

♦ електронні ресурси навчального призначення (ЕРНП);

♦ електронні ресурси для підтримки наукових досліджень (ЕРНД);

♦ електронні ресурси управлінського призначення (ЕРУП) [19, с. 3].

У публікаціях Д. Федасюка, Ю. Даценка та ін. представлено розподіл ЕОР на такі групи:

♦ навчально-методичні ЕОР (навчальні плани, робочі програми навчальних дисциплін, розроблені відповідно до навчальних планів);

♦ методичні ЕОР (методичні вказівки, методичні посібники, методичні рекомендації для вивчення окремого курсу та керівництва з виконання проєктних робіт, тематичні плани);

♦ навчальні ЕОР (електронні підручники та навчальні посібники);

♦ допоміжні ЕОР (збірники документів і матеріалів, довідники, покажчики наукової та навчальної літератури, наукові публікації педагогів, матеріали конференцій, електронні довідники, словники, енциклопедії);

♦ контролювальні ЕОР (тестувальні програми, банки контрольних питань і завдань з навчальних дисциплін та інші ЕОР, що забезпечують контроль якості знань) [41; 46, с. 16-17; 104, с. 48].

За середовищем фізичного існування (зберігання) ЕОР можуть бути:

- немережними, що існують на носіях електронних даних;

- мережними, що існують в інформаційно-комунікаційних мережах (на відповідних засобах інфраструктури ІКМ) [19, с. 4].

За обмеженістю потенційного простору використовування розрізняють ЕОР: - локальні — з обмеженим колом користувачів;

- загальнодоступні — з необмеженим колом користувачів [Там само].

Особливості ЕОР і гнучкість їх використання в освітньому процесі, відображені у вищезазначених класифікаціях, забезпечують можливість ефективного використання нових форм здобуття освіти, закріплених у Законі України «Про освіту» (Ст. 9) [5]:

♦ інституційної (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева);

♦ індивідуальної (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві);

♦ дуальної.

Це відповідає таким принципам реалізації громадянами України права на освіту, закріпленим у Конституції України, як доступність освіти й розвиток різних форм навчання (Ст. 53) [1].

Використання ЕОР якісно змінює освітній процес. Як зазначає О. Я. Савченко, навчання розвиває учнів не тільки своїм змістом, а й процесуальною стороною, тобто тим, як воно організоване [94, с. 116].

Група науковців (члени науково-методичної комісії з інформатизації закладів освіти Науково-методичної ради МОН України на чолі з Л. Калініною) акцентують увагу на тому, що використання ЕОР відповідає глобальній тенденції в економіці — появі нових видів і форм суспільно корисної діяльності, зміні спрямування перетворювальної діяльності людини з переважно матеріальних об’єктів на нематеріальні об’єкти, що сприяє трансформації всіх галузей економіки: «повноцінне навчання перетворювальної діяльності, як і будь-якого іншого виду діяльності, неможливе без виконання елементів цієї діяльності у формі діяльності з об’єктами вивчення або їх моделями» [47, с. 11].

Саме така процесуальна складова частина освітнього процесу відповідає сучасному розумінню змісту освіти як єдності чотирьох основних компонентів:

♦ досвіду пізнавальної діяльності, зафіксованого у формі її результатів — знань;

♦ досвіду різних способів діяльності — у формі вмінь діяти за зразком;

♦ досвіду творчої діяльності — у формі вмінь ухвалювати нестандартні рішення в проблемних ситуаціях;

♦ досвіду ставлення до навколишньої дійсності — у формі світоглядних, морально-естетичних орієнтацій [90].

Водночас велике значення мають дитиноцентристський, компетентнісний, особистісно орієнтований і діяльнісний підходи, зазначені в Концепції реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» [53].

Науковці одностайні у своїх висновках: ЕОР забезпечують ефективність освітнього процесу в питанні оволодіння вмінням самостійно здобувати й представляти знання, загальними методами пізнання і стратегією засвоєння навчального матеріалу, самостійного вибору режиму навчальної діяльності, організаційних форм і методів навчання [23; 33; 38; 46; 47; 60; 61].

Не можна не враховувати той факт, що для сучасних дітей і молоді використання ІКТ у побуті й на дозвіллі стало способом життя, тому наявність останніх в освітньому процесі виступає потужним стимулом до навчання, а організація цього процесу на засадах самостійного здобуття знань учнями через власну пошукову та перетворювальну діяльність з використанням ЕОР забезпечує високий рівень мотивації, що, безумовно, позитивно позначається і на якості процесу, і на його результатах.

Крім того, мова йде про ІКТ як засіб соціалізації молодого покоління в сучасних соціокультурних умовах, на чому зокрема наголошує C. В. Куцепал. Оперуючи поняттями «покоління Z» або «цифрове покоління», представники якого народилися після Міленіуму, вона пропонує його узагальнені характеристики: це яскраво виражені візуали, які значно більше та швидше сприймають інформацію, хоча й запам’ятовують менший обсяг інформації, вони вільно орієнтуються в просторі мультимедійних і мережевих технологій, сміливо підкорюють віртуальний світ, інтернет, «кіберпростір», розширюють можливості спілкування та взаємодії (інтернет-форуми, онлайн-конференції, блоги, twitter, чати), використовують унікальні інформаційні ресурси.

Водночас представники цього покоління відчувають і відстоюють свою індивідуальність, прагнуть свободи, реагують на нестабільності соціокультурного оточення, наслідком чого є необхідність розробки й упровадження принципово нових умов соціалізації та врахування таких її різновидів, як віртуальна соціалізація, медіасоціалізація, інтернет-соціалізація, мережева соціалізація [55, c. 10].

Сутнісні характеристики ЕОР як основного компонента інформаційного освітнього середовища представлені на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Сутнісні характеристики ЕОР

Отже, ЕОР є основним компонентом інформаційного освітнього середовища, яке орієнтоване на реалізацію освітнього процесу за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій; забезпечують ефективність освітнього процесу в питанні оволодіння вмінням самостійно здобувати й представляти знання, загальними методами пізнання та стратегією засвоєння навчального матеріалу, самостійного вибору режиму навчальної діяльності, організаційних форм і методів навчання.