Українська мова та читання 4 клас Частина 1 - Г. С. Остапенко, О. В. Волощенко, О. П. Козак 2021

§ 43. Майстер вигадки
Тема 3. Чарівні перетворення

1. Сьогодні ти познайомишся з невтомним вигадником і пустуном, про якого розповідає одна з кращих дитячих письменниць світу. Тож перенесімося на сто років у минуле, до хутірця у Швеції, де разом із батьками, сестричкою їдою та наймитами Ліною й Альфредом живе Еміль.

Перша та друга спроби вирвати хворий зуб

За повістю Астрід Ліндгрен «Ще живе Еміль у Льонеберзі»

Уранці Еміль застав Ліну на східцях до кухні. її права щока спухла, мов добре випечена булочка. Наймичка болісно стогнала, а біля неї стояли безпорадні Альфред та їда.

- Тобі треба йти до коваля. Він своїми обцéньками витягає хворі зуби.

- А скільки він бере за один зуб? - крізь плач спитала Ліна.

- П’ятдесят ере за годину, - мовив Альфред, і Ліна вжахнулася, що її зуб такий дорогий і його так довго тягнути.

Проте Еміль трохи подумав і сказав:

- Мабуть, я зможу витягнути його дешевше й швидше. Мені потрібні тільки дві речі: кінь Лукас та міцна шворка. Один кінець шворки я прив’яжу до твого зуба, а другий - собі ззаду до паска. Тоді я сяду на Лукаса, пущу його навскач, і хрясь - зуб вирветься!

І от Еміль уже верхи на коні, а від його паска тягнеться шворка до Ліниного рота.

- Зараз буде зуб, - мовила мала їда.

Однак із того нічого не вийшло. Бо навскач пустилася й Ліна. Вона так злякалася того «хрясь»... І що сильніше натягалася шворка, то більшим ставав її страх. Дарма гукав Еміль, щоб вона не бігла. Наймичка так гналася, що шворка весь час звисала, і сподіваного звуку не було.

Та Еміль пообіцяв допомогти Ліні із зубом, тож скерував коня до найближчої огорожі, і кінь перескочив її. За ним помчала перелякана Ліна й також перескочила огорожу. Мала їда, що стояла й дивилася, назавжди запам’ятала це видовище.

Потім Ліні було соромно, що вона все зіпсувала, та нічого не вдієш.

- Я спробую інший спосіб, - не полишав свого доброго наміру Еміль.

- Добре, але не такий швидкий, - попросила Ліна.

Еміль трохи поміркував і придумав, як це зробити.

Ліна сіла на землю біля великої груші, а Еміль міцно прив’язав її мотузком до стовбура.

- Тепер ти не зможеш бігти, - мовив він. Тоді взяв шворку, що й досі звисала з її рота, і прив’язав до точила, на якому Альфред завжди гострив косу. Залишилося крутити точило.

- Тепер не буде хрясь, а просто дррр, - мовив Еміль.

Іда тремтіла, Ліна охкала, а Еміль крутив точило. Шворка почала накручуватися, і що більше вона накручувалася, то дужче лякалася Ліна, але тепер вона не могла втекти.

- Перестань! Я не хочу!

Ліна швидко вихопила з кишені фартуха ножички й чикнула по шворці. Після цього наймичка знов засоромилася, бо ж таки хотіла позбутися хворого зуба. І справді треба було позбутися його. Еміль, Альфред і мала їда розгубилися.

2. Чи є у творі слова, значення яких для тебе не цілком зрозумілі? Випиши їх і знайди у тлумачному словнику. Які з цих слів запозичені, а які — власне українські?

3. Прочитай уривки, що свідчать про винахідливість Еміля.

Третя спроба вирвати хворий зуб

За повістю Астрід Ліндгрен «Ще живе Еміль у Льонеберзі»

Ліна попросила, щоб Еміль спробував іще раз, а вона вже постарається більше не робити жодних дурниць.

- Я все-таки думаю, що швидкий спосіб найкращий, - мовив Еміль, - але треба зробити так, щоб ти не змогла все зіпсувати, навіть якщо будеш боятися.

І зі своєю кмітливістю він скоро вигадав, що треба зробити.

- Ми виведемо тебе на дах клуні, і ти стрибнеш униз на солому. А поки летітимеш, десь на півдорозі зуб вилетить - хрясь!

- Хрясь... - проказала тремтячи Іда.

Еміль прихопив із собою молоток і величезного цвяха. Прибивши цвях міцно під гребенем даху, підвів Ліну зі шворкою в роті на гребінь і сказав:

- Ну, стрибай!

Бідна Ліна тільки дивилася вниз і жалібно охкала. Унизу вона побачила Альфреда й малу Іду, що дивилися вгору, повернувши до неї обличчя, і чекали, коли ж вона полетить із неба, мов комета, і впаде на солому... її охкання ставало дедалі розпачливішим.

- Я боюся, це небезпечно, я боюся!

- То збережи собі зуба, мені однаково, - відказав Еміль.

Ліна так заголосила, що чути було на всю округу, потім звелася на тремтячі ноги й стала.

Їй страшно було стрибати з гребеня даху - через хворий зуб, а ще через оте страхітливе «хрясь», і це вже було понад її сили.

- Я тобі допоможу, - чемно, як завжди, сказав Еміль.

Він лише легенько штовхнув Ліну пальцем у спину, і вона відразу з криком злетіла з даху.

І справді почулося легеньке «хрясь» - це від даху відірвався той здоровецький цвях. Ліна лежала на соломі - з цілим зубом та із цвяхом, що звисав із другого кінця шворки.

Тепер Ліна вже розсердилася на Еміля:

- На всякі дурниці ти мастак, а витягти зуба в тебе не стає клепки!

У гніві вона відразу подалася до коваля Пелле. Той вправно витяг зуба своїми великими обценьками з ледь чутним «хрясь», а Ліна сердито викинула його на сміття й пішла додому.

Переклад зі шведської Ольги Сенюк

4. Який епізод твору справив на тебе найбільше враження? Чим саме? Прочитай його виразно.

5. Розгляньте ілюстрації до уривків із повісті "Ще живе Еміль у Льонеберзі". Обговоріть і запишіть, які емоції переживають персонажі, зображені на них.

6. Випиши з тексту про Еміля речення з такими ознаками:

· просте речення з однорідними присудками;

· складне речення.

Кишенька слів

7. Яким фразеологізмом скористалася Ліна, щоб назвати Еміля не вельми розумним? Чи доводилося тобі чути цей вислів раніше? Чи додаси його до свого нотатника із фразеологізмами?

Клéпка — одна з дощечок, із яких складається діжка.