Хрестоматія позакласне читання 2 клас НУШ - Курганова Н. В. 2019

Зимова казка
Зима
Полиця 1. Пори року

(Переклад з російської Наталії Курганової)

Сніг падав зранку. Ведмежа сиділо на узліссі на пеньку, задерши голову, і підраховувало, а потім злизувало сніжинки, що сідали на ніс. Сніжинки падали солодкі, пухнасті і, перед тим як упасти зовсім, ставали навшпиньки. Ох, як це було кумедно!

— Сьома, — прошепотіло Ведмежатко і, намилувавшись на цю сніжинку досхочу, облизало ніс.

Але сніжинки були зачаровані: вони не танули і залишалися такими ж пухнастими навіть у Ведмежатковому шлунку.

— Ох, добридень, голубонько! — звернулися шість сніжинок до своєї подруги, коли вона влаштувалася поряд з ними. — У лісі, як і раніш, нема вітру? Ведмежатко, як і раніш, сидить на пеньку? Ох, яке кумедне Ведмежа!

Ведмежа чуло, що хтось у його шлунку розмовляє, та не звертало на це уваги.

А сніг усе падав і падав. Сніжинки все частіше опускалися на ніс Ведмежаткові, присідали і, посміхаючись до нього, промовляли чемно: «Добридень, Ведмежатко!»

— Дуже приємно, — відповідало Ведмежа. — Ви — шістдесят восьма.

І облизувалося.

Під вечір Ведмежа з'їло вже триста сніжинок, і йому стало так холодно, що воно ледь дісталося до барлогу й одразу заснуло. І наснилося йому, що воно — пухнаста, м'яка сніжинка і що воно опустилося на ніс якомусь ведмежаті і сказало: «Добридень, Ведмежатко!» — а у відповідь почуло: «Дуже приємно, ви — триста двадцять п'ята».

...Там-па-ра-пам! — заграла музика. І Ведмежа закружляло у солодкому чарівному танці, і триста сніжинок закружляли разом з ним. Вони миготіли попереду, збоку, позаду, а коли воно втомлювалося, підхоплювали його, і воно кружляло, кружляло...

Упродовж усієї зими Ведмежатко хворіло. Ніс у нього був сухий і гарячий, а у шлунку танцювали сніжинки. І тільки навесні, коли в усьому лісі забринів капіж і прилетіли птахи, Ведмежатко розплющило очі і побачило на табуретці їжачка. Їжачок посміхався до нього і ворушив голками.

— Що ти тут робиш? — запитало Ведмежа.

— Чекаю, коли ти одужаєш, — відповів їжачок.

— І довго?

— Усю зиму.

— Он як?!

— Так, — сказав їжачок. — Я, коли довідався про те, що ти об'ївся снігу, одразу перетяг до тебе усі свої припаси...

— І усю зиму сидів біля мене на табуретці?

— Так, я напував тебе ялинковим відваром і прикладав до живота сушену травичку.

— Не пам'ятаю, — знітилося Ведмежа.

— Ще б пак! — зітхнув їжачок. — Ти усю зиму марив, буцімто ти — сніжинка. Я так хвилювався, що ти розтанеш навесні!..

Сергій Козлов

ДРУЖЕ! Мені дуже сподобалась ця казка та її симпатичні герої. А тобі?

* Як тобі здається, ця казка весела чи сумна?

* Хто найбільше сподобався тобі в казці? Чим саме?

* Чому їжачок боявся, що навесні Ведмежатко розтане?