Хрестоматія позакласне читання 1 клас НУШ - Курганова Н. В. 2019

Казки - Цап та баран
Частина 2. Питайкові канікули

(Українська народна казка)

Були собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним.

— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо ми цих барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, йдіть собі, щоб вас не було у дворі.

Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли.

Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран — дужий, але несміливий; а цап — сміливий, але не дужий:

— Бери, баране, голову, бо ти дужий.

— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. Узяли вдвох і вкинули в торбу.

Ідуть та й ідуть, коли бачать: горить вогонь.

— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли.

Приходять туди, аж то вовки кашу варять.

— А, здорові були, молодці! .

— Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас.

Ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь. Цап і роздумавсь:

— А подай лишень, баране, оту вовчу голову!

От баран і приніс.

— Та не цю, а подай більшу! — каже цап.

Ох, тут уже вовки злякались; стали вони думати-гадати, як звідсіля втікати. «Бо це, — кажуть, — такі злодці, що з ними й голови збудешся, — бач, одну по одній вовчі голови тягають!» От один вовк і починає:

— Славна компанія, і каша гарно кипить, нічим долить, — піду я по воду.

Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-га-дати, як би й собі звідтіля драла дати:

— Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!

Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів:

— Ось піду лишень я, так я їх прижену!

Як побіг, так і той радий, що втік. То тоді цап до барана:

— Ох, нумо, брате, скоріше ховатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.

Ох, як роздумались вовки:

— Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!

Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і знайшли їх на дубі. Цап сміливіший — ліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче.

— От лягай, — кажуть вовки старому вовкові, — ти старший, то й ворожи, як нам їх добувати.

Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:

— Подай мені ворожбита!

Вовки як схватились, так аж пил по дорозі піднявся.

А цап та баран безпечно пішли, зробили собі курінь та й живуть.

Курінь — легка будівля, сторожка.